Свобода колективних переговорів
Колективний договір укладається на основі законодавства, зобов'язань сторін з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників і роботодавців.
Представники працівників і роботодавців мають право брати участь в колективних переговорах для підготовки, укладення або зміни колективних договорів (угод), а також ініціювати такі переговори.
Представники сторін, що беруть участь в колективних переговорах, вільні у виборі питань для регулювання в колективному договорі в сфері соціально-трудових відносин. Умови колективного договору, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством та угодами, є недійсними. Законодавство України встановлює приблизний перелік таких питань:
- оплата праці;
- допомога та компенсації;
- медичне забезпечення;
- оздоровлення та відпочинок працівників;
- зайнятість;
- забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків;
- заходи, спрямовані на запобігання, протидію та припинення мобінгу (переслідування), а також заходи щодо поновлення прав, порушених внаслідок мобінгу (переслідування);
- робочий час і час відпочинку.
Колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Колективний договір набирає чинності з дня його підписання або дати, зазначеної в його тексті. Після закінчення строку дії колективного договору він продовжується до укладення сторонами нового або перегляду чинного, якщо інший строк не передбачено договором.
Якщо роботодавець порушив умови колективного договору, представники працівників мають право направити пропозицію щодо усунення цих порушень, що розглядається у тижневий термін. У разі відмови працівники мають право звернутися до суду. Ухилення від участі в колективних переговорах тягне за собою штраф від 3 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушення або невиконання колективного договору тягне за собою штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відмова у наданні запитуваної інформації для ведення колективних переговорів тягне за собою накладення штрафу від 1 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Укладенню колективного договору передують колективні переговори. Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або внесення змін до колективного договору, угоди визначається сторонами і оформляється відповідним протоколом.
Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору, угоди утворюється робоча комісія з представників сторін. Склад цієї комісії визначається сторонами. Сторони можуть переривати переговори з метою проведення консультацій, експертиз, отримання необхідних даних для вироблення відповідних рішень і пошуку компромісів. Сторони колективних переговорів зобов'язані надавати учасникам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди.
Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
- зміни в організації виробництва і праці;
- забезпечення продуктивної зайнятості;
- нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);
- встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
- участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);
- режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;
- умов і охорони праці;
- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;
- гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників;
- умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;
- забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
- заходи, спрямовані на запобігання, протидію та припинення мобінгу (цькування), а також заходи щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав.
Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Угода укладається на національному, галузевому, територіальному рівнях на двосторонній або тристоронній основі:
- на національному рівні - генеральна угода;
- на галузевому рівні - галузеві (міжгалузеві) угоди;
- на територіальному рівні - територіальні угоди.
Угодою на національному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо:
- гарантій праці і забезпечення продуктивної зайнятості;
- мінімальних соціальних гарантій оплати праці і доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя;
- розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів;
- соціального страхування;
- трудових відносин, режиму роботи і відпочинку;
- умов охорони праці і навколишнього природного середовища;
- задоволення духовних потреб населення;
- умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці;
- забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
- заходів, спрямованих на запобігання, протидію та припинення мобінгу (цькування), а також заходів щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав;
- заборона дискримінації.
Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо:
- нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі);
- встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості;
- трудових відносин;
- умов і охорони праці;
- житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку;
- умов зростання фондів оплати праці;
- встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;
- забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
- заходів, спрямованих на запобігання, протидію та припинення мобінгу (цькування), а також заходів щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав;
- заборона дискримінації.
Угоди на територіальному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.
Джерела: ст. 10 - 20 Кодексу законів про працю; Закон України “Про колективні угоди та договори” вiд 23.02.2023 №2937-IX; ст. 8 Закону України “Про соціальний діалог в Україні” вiд 23.12.2010 № 2862-VI; ст. 41-1 - 41-3 Кодексу про адміністративні правопорушення
Право на страйк
Конституція гарантує право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Відповідно до закону “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” страйк - тимчасове колективне добровільне припинення роботи з метою вирішення колективного трудового спору. Страйк застосовується як крайній засіб вирішення колективного трудового спору при відмові роботодавця задовольнити вимоги працівників або профспілки.
Рішення про оголошення страйку приймається зборами (конференцією) працівників за пропозицією представницького органу працівників. Рішення про оголошення страйку приймається, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників (або дві третини делегатів конференції). Роботодавець повинен бути письмово повідомлений про майбутній страйк не пізніше ніж за 7 днів до її початку (страйк на безперервно діючому виробництві - за 15 днів). Роботодавець зобов'язаний у найкоротший термін попередити постачальників і споживачів, транспортні організації, а також інші зацікавлені організації про страйк. Під час страйку сторони повинні продовжити пошук шляхів вирішення колективного трудового спору.
Страйки забороняються у випадках:
- порушення законодавства;
- загрози життю і здоров'ю людей або навколишньому середовищу;
- надзвичайного стану;
- в армії, органах внутрішніх справ, прокуратурі, судах, органах влади.
Роботодавець, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування і орган (особа), який очолює страйк, зобов'язані вжити необхідних заходів до забезпечення під час страйку працездатності підприємства, збереження майна, дотримання законності та громадського порядку, недопущення загрози життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу.
Участь у страйку не розглядається як порушення трудової дисципліни. Співробітники, які не беруть участі в страйку, отримують зарплату відповідно до законодавства і колективного договору.
Джерела: ст. 44 Конституції; ст. 17-28 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” вiд 03.03.1998 № 137/98-ВР
